Хто такий Петро Матій? Для когось – голос Закарпаття, для інших – улюблений соліст із народним темпераментом. Його пісні знають і в селах, і у філармоніях, а шлях до сцени починався не з консерваторії, а з шахт Донбасу. У цій статті на uzhhorodski.com.ua ми розповімо, як звичайний хлопець із Виноградівщини став народним артистом України, що він думає про сцену, навчання й голос «від природи», а також які сторінки в його біографії залишаються маловідомими.
Дитинство і старт: як закарпатський хлопець Петро став співаком
Петро Матій народився 28 квітня 1943 року в селі Сасово на Виноградівщині. Родина була велика, шестеро сестер, а Петро був наймолодшим. Батько працював за кордоном, зокрема у французьких шахтах. Там і підірвав здоров’я – помер, коли синові було лише десять. Цей ранній удар життя змусив хлопця швидко подорослішати.
У дев’ятому класі (а за іншими джерелами – ще після восьмого) Петро залишив школу та поїхав до сестри в Донбас. Там працював на шахті, а згодом здобув спеціальність зварювальника в ПТУ міста Краматорськ. Саме на Донбасі Матій уперше серйозно заспівав, коли приєднався до самодіяльного хору. Тоді наш герой відчув, що сцена – це його покликання.
Далі була армія. Служив майбутній артист у німецькому Франкфурті-на-Одері, і саме в армійському ансамблі він уперше отримав «офіційний мікрофон». Це був справжній сценічний досвід. Після служби Петро вже не сумнівався: буде співаком.
Повернувшись на Закарпаття, Матій вступив до Ужгородського музичного училища, а згодом – до Львівської консерваторії. Про талант хлопця говорили ще з часів самодіяльності, але тепер він здобував академічну освіту. Згодом наш герой розмірковував про роль освіти та таланту:
«Голос – від природи… Я зате так довго співаю, бо мені ніхто в горло не ліз. Викладач лише радив, щоб я більш артистично співав і думав про те, про що співаю».
Перші виступи проходили в сільських клубах, на обласних концертах, народних фестивалях. Там він набирався досвіду, формував свій стиль і вчився головного – бути зрозумілим і щирим для будь-якого слухача, незалежно від того, сидить перед ним академік чи тракторист.
Сцена, слава і народне визнання Матія
Справжній злет кар’єри Петра Матія розпочався в 1977 році, коли він став артистом обласної філармонії. Спочатку – у складі лекторської бригади, а згодом – як провідний соліст Закарпатського народного хору. Саме цей період закріпив за ним реноме «голосу Закарпаття»: публіка й критики відзначали його природність, чистоту інтонації та здатність передати настрій пісні без зайвої театральності.
Його репертуар – ширший, ніж зазвичай у народних співаків. Петро Матій співає як автентичні пісні з різних районів Закарпаття, так і романси, арії, навіть класичні твори. В інтерв’ю він зізнавався, що не розмежовує музику на «високу» і «просту»:
«Якщо пісня щира – вона завжди буде співана».
Можливо, саме тому концертні програми артиста так добре сприймалися в найрізноманітніших залах – від сільських клубів до академічних сцен.
У 1998 році Петро очолив ансамбль «Гармонія», з яким виступав десятиліттями. Під його керівництвом колектив здобув широку популярність і став важливою складником культурного життя області. Водночас Матій активно працював як викладач і член журі на вокальних конкурсах.
Офіційне визнання не забарилося: закарпатський співак здобув почесне звання «Народний артист України». Але сам він завжди ставив людське тепло вище за нагороди. Артист не намагався навчитися співу, а радше старався використовувати його природне багатство – і це узгоджується з озвученим вище його «кредо». Цей «антинауковий», але глибоко інтуїтивний підхід до музики й став фірмовим знаком Матія. Він співає так, ніби розповідає історію – просто, щиро, без пози. І в цьому – уся суть Петра Матія як артиста.
Творчий слід Петра Матія: як жив і мислить артист у 80
У 2023 році Петро Матій відзначив 80‑річний ювілей. Здавалося б, вік для відпочинку, але для нього це чергова віха, а не фініш. Він залишився активним навіть до дуже поважного віку: співав, брав участь у мистецьких подіях, спілкувався з молоддю, передавав свій досвід. Його часто можна побачити в журі вокальних конкурсів, у творчих зустрічах, у регіональних ЗМІ. Артист не став легендою з минулого – він залишився нею тут і зараз.
Попри численні запрошення будувати кар’єру в Києві чи за кордоном, Матій принципово залишився на Закарпатті. Цей вибір пояснює просто:
«Це мій дім. Тут — мій народ, моя мова, моя пісня».
Артист із Закарпаття не прагнув слави за будь-яку ціну, натомість він обрав шлях глибокого зв’язку з рідною землею. У його виконанні народна пісня звучить не як архів, а як жива емоція – тут і зараз.
Публіка згадує Матія не лише за голос, хоча й він, без перебільшення, винятковий. Петро завжди був артистом, який співає «по-людськи». Без зайвої театральності, але з душею. Його улюблені композиції – ті, де можна, так би мовити, говорити співом. Це ключ до розуміння його мистецтва.
Як ми побачили, Петро Матій – визнаний співак, важливий культурний орієнтир. Учні, колеги, слухачі – усі бачать у ньому людину, яка пройшла шлях від шахти до сцени й залишилась вірною собі. Він не женеться за статусом зірки, а просто хоче бути почутим. І в цьому, можливо, справжня сила його пісні – не такої, як у гурт «ТіК», але по своєму самобутньої.