Є люди на світі, такі, як дива, бо ж надихають нас ті безмежно і щиро. До того ж музика – то і є життя. Запитаєте, що ж за абсурд? Так на хвилину згадайте моменти буття. Хіба не було мультфільму в дитинстві з мелодійним супроводженням? Чи, можливо, не чули спів птахів вранці? Або ж просто шелесту вітру поміж крон дерев і опалого листя не спостерігали? Це все мелодії музики життя! А ще є люди, які творять це чудо так дивовижно, що аж до мурах по шкірі, пише сайт uzhhorodski.com.ua. То чи не проти ви побесідувати про таку персону як Еміл Сокач?
Життєвий шлях славетного диригента
Ніхто з нас не народжується з неймовірними талантами. Навіть маючи певні здібності до музики, малювання чи танців, постійно потрібно займатися самовдосконаленням. Звучить це сухо, але воно ж справді так і є! До прикладу, уявіть собі дитину, що мала прекрасний музикальний слух із самого народження, але батьки просто-таки знехтували розвитком цих здібностей, вважаючи навіщо взагалі то потрібно моєму синові, якщо в майбутньому він буде майстерним хірургом. Але ж цій малечі дійсно було б не зайвим розвивати те, що вдається перш за все. Хіба ви так не вважаєте? Так-от, до чого це все говорилось. У випадку, про який ми маємо змогу побесідувати сьогодні, все те зовсім навпаки.
Цитуючи Еміла Сокача, варто навести наступне його твердження: “Щодо роботи, то годі бажати кращого, якщо займаєшся своєю справою із задоволенням і бачиш шляхи самореалізації”. Але разючим завше для вас буде й те, що стати диригентом він не мріяв, та про це трішки згодом.
Народився Омелян Петрович Сокач 25 квітня 1959 року у родині музиканта. Все дитинство хлопчини було тісно переплетене з музикою. Батько ще тоді брав його на власні репетиції хору, адже, ймовірно, помітив хист сина до прекрасного мистецтва. До речі, Петро Сокач мав не завершену за деяких труднощів вищу спеціальну освіту, та це не стало на заваді його кар’єрним здобуткам. Більше як 30 років тато Еміла керував Ужгородським ФМК, а ще до того відомий як директор Перечинської музичної школи. Тому зовсім не дивно, що Омелян так добре знайомий із культурним становищем регіону у той період, бо ж фактично все діялося перед його очима.
Щодо власне його музичної освіти, то, бувши школярем, чоловік навчався гри на фортепіано. Коли ж прийшов час вступу, то батько де-факто обрав за сина його подальше спрямування. Таким чином Омелян став студентом диригентсько-хорового відділення Київської консерваторії. Юнак не суперечив батькові, оскільки не міг уявити власного життя без музики, хоч і диригентом себе ще не відчував. Та, варто наголосити, на третьому курсі чоловік усвідомив беззаперечне бажання до цієї справи.
Станом на 2008 рік здобув звання народного артиста України, а ще раніше – заслуженого. Хоч, як зазначає Еміл Сокач: “Найвище звання для людини – це її ім’я”.
Легендарний академічний хор Cantus
Історія створення
Повернувшись до рідного міста та почавши свій кар’єрний розвиток, Омелян став викладачем відділу хорового диригування в музичному училищі, а пізніше — керівником студентського хору. Крім того, із перших днів роботи чоловік не лише мріяв, а реалізовував прагнення наяву, зокрема створював власний хор. Та спершу то було більш аматорського характеру, хоч, не забуваймо, саме з цього й народився легендарний Cantus.
Таким чином першими кроками хору були прості вечірні збори, щоб поспівати собі на задоволення, та й то всього-на-всього були десять людей, серед яких – друзі та колеги Еміла. Їм Сокач і вирішив запропонувати у 1985 році утворити колектив.
За хорошого збігу обставин, а саме 60-річного ювілею знатного хормейстера родом із закарпатських країв Михайла Кречка, хор зумів проявити себе вперше. Адже вчитель Еміла за часів навчання в Київській консерваторії часто приїжджав на батьківщину із лекційними заняттями та різноманітними цікавинками, а цього разу, завітавши з нагоди власного дня народження, отримав, так би мовити, подарунок. Його земляки організували цілий концерт на його честь, а Омелян Сокач радісно допомагав. Так-от, під час події серед низки професійних колективів обласного значення виступив новоутворений аматорський, художнім керівником якого став Еміл.
Опісля того, що вони представили публіці, для них відчинилися двері, проте існувало чимало проблем із затвердженням професійності хору. Та уже 22 грудня 1992 року це стало вповні можливим, завдяки кваліфікованим порадам тогочасного керівника першої податкової регіональної служби Марти Гнатівни Волощук. Відтоді жінку кличуть хресною “Кантусу”. Офіційне затвердження хору стало поштовхом до грандіозних звершень, трохи із них можете дізнатися, читаючи далі, а сам колектив очолили рідні брати: Омелян Сокач – художній керівник, а Станіслав – директор.
Діяльність і впізнаваність
Насамперед, слід наголосити, Cantus спеціалізується на класичній музиці. Вони відразу вирішили бути білою вороною, хоч досвідчених знавців своєї справи категорично не вистачало. Експерименти, спроби, зусилля, а далі результат! Станом на 2024 рік вони співають старофранцузькою, німецькою, італійською, англійською мовами.
Так-от, початок був нелегким, планка зависокою, але хор зумів освоїти старовинну музику: Букстехуде, Феліче Анеріо, Орландо ді Лассо. У пошуках нот перегорнули сторінки не однієї нідерландської, німецької чи церковних, особливо складних за своїм змістом, збірок.
1990 року брали участь у конкурсі імені Бела Бартока, що відбувається в угорському місті Дебрецен, тоді як 1991 – зуміли посісти 4 місце на хоровому чемпіонаті світу в Італії. Опісля колектив дав про себе знати чималій низці країн: Естонія, Литва, Польща, Словаччина, Австрія, Німеччина, Франція, Великобританія, Норвегія, Швейцарія, США.
Це призвело до вдалої міжнародної співпраці, бо ж тепер не тільки українці наближаються до закордонних стандартів, а й навпаки також. Наприклад, із двохтисячних років майстер-класи щодо вивчення хорового мистецтва України проводяться на регулярній основі для деяких швейцарських диригентів і вокалістів.
Таким чином уже у 2009 році “Кантус” здобув почесне звання академічного хору. За роки власної активності репертуар колективу складає духовна музика, серед якої особливе місце посідають твори композиторів епохи Відродження, обробки українських народних пісень, колядки, щедрівки та навіть витвори джазу.
Фестиваль сучасної духовної музики, що був традиційним для ужгородців упродовж 2001–2014 років, також є заслугою хору. Ця подія справжня насолода для жителів міста, та й усієї України загалом. Крім того, завдяки фестивалю професіонали прекрасного мистецтва з усього світу мають змогу обмінятися досвідом і продовжувати реалізацію своїх прагнень.
Cantus показав світові майбутнє музики, її різноманітні сторони, що так запекло ігнорувалися безліч періодів людського існування. Кожен концертний виступ легендарного хору – це мурахи по шкірі, глибинний зміст, вишукана ідеальність, що твориться ніби вогонь із попелу. Більшість цих дивовижних миттєвостей, зокрема “Бах у будівлі Крупки”, “Меса” Мартона, “Темна та світла ніч душі”, аудиторія спостерігала у стінах будівель облдержадміністрації й облради.
На кінець до вас із запитанням. Можливо, ви як і ми задумувалися над чудернацькою назвою колективу? Так-от, все елементарно! То лише така собі абревіатура з перших літер імен і прізвищ основоположників колективу.
Чи було вам цікаво дізнатися більше про дивовижний Cantus? Та чи вдалось нам повідомити трішки із раніше невідомого для вас?