Ужгородська філармонія: історія органної легенди в будівлі синагоги

У самому серці Ужгорода, на Театральній, 10, височіє будівля, що з першого погляду нагадує східний палац. Насправді це колишня синагога, а нині – осередок музичного життя Закарпаття. Ужгородська філармонія – це емоційна мозаїка десятиліть, яка пережила зміну епох і зберегла душу. Як трансформувалась її роль у місті, якими були її перші концерти, і чим вона живе сьогодні – розповідаємо далі на uzhhorodski.com.ua.

Історія перетворення синагоги у філармонію: початок і розвиток

Ця будівля відразу впадає в око. Високі аркові вікна, червона цегла, декоративні куполи – усе говорить: перед нами щось більше, ніж просто концертний зал. І справді, колись тут лунав не орган, а молитва – у 1904 році в самому центрі Ужгорода постала велика хоральна синагога. Її збудували за проєктом угорських архітекторів Саболча Ференца і Дюли Паппа, у стилі неомавританської еклектики. Тоді це була одна з найбільших і найвишуканіших культових споруд Закарпаття. 

Друга світова війна перекроїла все: історію, міста, людські долі. Єврейська громада Ужгорода була майже знищена, а після війни велична синагога втратила свою первинну функцію. У 1947 році радянська влада передала будівлю новоствореній Закарпатській обласній філармонії. Це був характерний жест того часу: культова споруда стала світською.

Перший концерт у стінах філармонії відбувся вже в 1946 році, щоправда – ще в іншому приміщенні. Засновником установи став «товариш», як тоді казали, Тарумов, а сам факт створення філармонії в повоєнному Ужгороді мав символічне значення. Культуру використовували як ліки для суспільства, як доказ того, що життя триває. А з 1957 року музиканти остаточно перебралися до колишньої синагоги – зала мала відмінну акустику й відповідний простір для великих виступів.

Зміна функції будівлі не була суто адміністративним рішенням. На місці, де колись лунала молитва, тепер грали Бетховена й Чайковського. Частина інтер’єру була змінена: зняли зірку Давида з фасаду, адаптували простір під концертні потреби. Але в архітектурі залишився код пам’яті – куполи, декоративна кладка, романтичні арки нагадували про багатошарову історію Ужгорода. Так почалася нова епоха.

Музика без кордонів: розвиток репертуару ужгородських музикантів

Афіші Ужгородської філармонії – це як музичні щоденники часу. У 1950-х тут переважали академічні програми: симфонічна класика, українська народна пісня в обробках, виступи хорових колективів. Музика того часу мала бути високою, ідеологічно «правильною». Але поступово межі розширювались: додавались камерні вечори, вокальні виступи, інструментальні дуети й навіть поетично-музичні композиції.

З 1980-х філармонія почала активніше впроваджувати фестивальний формат. З’явились великі проєкти на кшталт «Золотої осені» або «Дружби» – у них поєднувались академічна й народна музика, джазові імпровізації, танцювальні постановки. Репертуар почав «дихати» ширше, залучалася молодь, ставилися експерименти зі змішаними жанрами. Це був період переходу від строгої сцени до живої та креативної платформи.

У 1990–2000-х філармонія взяла курс на відкритість. Публіка могла почути твори сучасних українських композиторів – Станковича, Скорика, а також західних митців – від Пярта до Веббера. З’явилися спеціалізовані фестивалі – органної музики, камерної, для юних виконавців. Орган, який ще в радянські часи замовили в Чехословаччині, став магнітом для знавців і справжнім брендом установи.

У наш час афіша філармонії здатна здивувати навіть вибагливого слухача. Тут – «орган + німе кіно», тематичні шоу для дітей, вечори хітів у виконанні духового оркестру, барокова музика поруч із рок‑адаптаціями. Камерні концерти, сольні програми, міжжанрові події – усе це формує репертуар, що не визнає кордонів. Можна сказати, що філармонія навчилась говорити різними мовами – і кожна з них звучить щиро. 

Люди сцени: хто створював мистецтво

Жодна філармонія – навіть у найвеличнішій будівлі – не існувала б без тих, хто наповнює її живим змістом. Ужгородська філармонія – це передусім люди: оркестранти, солісти, диригенти, адміністратори, які створювали репутацію установи десятиліттями. Багато з них справжні амбасадори закарпатської музики в Україні й за кордоном.

Історично тут діяло кілька відомих колективів: симфонічний оркестр, духовий, камерний, ансамбль народного танцю, вокальні групи. Кожен із них виконував свою місію: від класичних прем’єр до виїзних концертів у найвіддаленіших селах області. Саме ці гастролі часто ставали першою зустріччю жителів регіону з живою симфонічною музикою.

Згодом до репертуарного ядра додались ансамбль «Закарпатські візерунки», камерно-інструментальний колектив «Угорські мелодії», а також нові солісти – вокалісти, скрипалі, органісти. Серед знаних імен – піаністка Наталія Висіч, віртуоз органної школи, на честь якої тепер названо міжнародний фестиваль. Особливу роль у розвитку колективів відіграли керівники-диригенти, зокрема Петро Гуданець – один із головних ініціаторів оркестрового руху на Закарпатті.

До речі, багато артистів філармонії – це випускники Ужгородського музичного коледжу імені Задора, з яким установа підтримує постійний зв’язок. Тож філармонія ще виконує функцію «тренувальної бази» для молодих талантів: тут починають, зростають, стають популярними. І що важливо – філармонія завжди давала артистам змогу і виконувати, і створювати. Власні програми, авторські вечори, творчі експерименти – усе це формувало унікальне культурне середовище.

Танці, фестивалі і філармонія в ритмі Ужгорода

У філармонії давно навчились тримати руку на пульсі культурного життя. Коли в афіші з’являється новий фестиваль або танцювальний проєкт – це не випадковість, а відображення того, чим живе сам Ужгород. Місто маленьке, камерне, але дивовижно ритмічне: тут легко поєднуються строгий бахівський орган і закарпатські коломийки, оперна арія та дитячий музичний квест.

Танцювальні проєкти мають у стінах філармонії особливу історію. Ще в 1960–1970-х тут виступали ансамблі народного танцю – зразкові, з фольклорною точністю й артистизмом. Танці були живим продовженням музики. Ці вечори запам’ятовувались багатством вишиванок, запальними ритмами та сольними партіями, яким зал аплодував стоячи.

Фестивалі ж поступово стали візитівкою установи. Спочатку – суто регіональні, як-от «Золота осінь», згодом – міжнародні: імені Станковича, Скорика, Наталії Висіч. Програми стали дедалі сміливішими, географія учасників розширилась, а глядачі звикли: кожен фестиваль – це подія. Ужгородську філармонію почали впізнавати в музичному світі не за розміром зали, а за якістю музики. Сцена почала жити щоденно, а не лише «по великих святах».

Музика крізь століття: культурна пам’ять і нове життя

Будівля ужгородської філармонії вже давно стала туристичним орієнтиром. Її фотографують з набережної, показують у гідах, додають до маршрутів екскурсій. Але справжня цінність не обмежується архітектурою. Це місце говорить про історію, про втрати, про силу культури, яка здатна зберігати й перетворювати. А ще – про музику, яка лунає звідси щовечора – жива, глибока, різна.

Попереду цифрові трансформації, нові фестивалі, відкриття молодих імен. Філармонія вже стала частиною великих обласних ініціатив, зокрема в співпраці з кращими колективами краю. А це означає – музика звучатиме ще довго. І, найімовірніше, кожен новий сезон буде унікальним. 

Ідеальне привітання з Днем матері 2026: як створити шедевр, що збере мільйони “лайків”

10 травня 2026 року, у другу неділю травня, Україна та світ традиційно відзначатимуть День матері. Це свято – не просто дата в календарі, а...

Кращі аніматори Ужгорода

Плануєте дитяче свято в Ужгороді, але не знаєте, кому довірити розваги для малечі? Ми зібрали добірку найкращих аніматорів Ужгорода – з реальними відгуками, яскравими...
..... .