Ужгородський замок за свою історію мав чимало господарів, його стіни бачили багато сплетінь долі: чвари, зради, пристрасть та відданість. Але особливе місце в часописі замку має історія кохання графа Міклоша Берчені та графині Крістіни Чакі. Адже саме на їх правління випадає перетворення звичайного укріплення провінційного значення в елітний урочистий маєток, де було зосереджено все культурне та політичне життя цього краю наприкінці ХVII – на початку XVIII ст., пише сайт uzhhorodski.com.ua.
Міклош Берчені та його перший шлюб
Міклош Берчені народився в Північній Угорщині в родині заможних землевласників. Він впевнено та завзято будував свою військову карʼєру. В 1686 вже отримав звання підполковника, а трохи згодом був призначений капітаном замку м. Сегед. Потім був тріумф у війни з турками та присвоєння графського титулу.
Що стосується особистого життя войовничого Берчені, тут він теж обирав перспективні варіанти. Першою дружиною Міклоша стала представниця славетного роду Другетів – Крістіна. На той час вона втратила свого першого чоловіка та залишилась сама із сином. Родина Крістіни мала великі володіння, в тому числі й Ужгородський замок та Ужанську домінію. Але в 1691 році помирає останній чоловік роду Другетів, а невдовзі під час важких пологів йде з життя і дружина Берчені. Таким чином Міклаш в свої 22 роки стає вдівцем з трьома дітьми (сином Крістіни від першого шлюбу та двома спільними з нею дітьми) та володарем усієї спадщини Другетів. Правда, за деякі статки йому довелось заплатити величезні гроші – 175 тисяч флоринів. Але граф мав такі кошти, тому став безапеляційним володарем Ужгородського замку та ще неабиякої території Ужанщини.
Більш детально про історію Ужгорода та часи правління Другетів читайте в статті.
Доленосне знайомство
Міклош Берчені сумував за померлою дружиною недовго. У 1695 році він одружується вдруге. Обраницею стала знову Крістіна, і знову – вигідна партія. Крістіна Чакі – донька державного судді Угорщини. Жінка була старша від Міклоша на 11 років, та встигла вже двічі сходити під вінець.
Але ніхто навіть не засумнівався в щирості почуттів графа. Адже Крістіна Чакі була неймовірно вродливою жінкою, дуже освіченою та цікавою особистістю. Вона захоплювалась мистецтвом, музикою, театром, вміла чудово писати та багато читала.
Чакі проживала в Задунавʼї, і Бертоні довелось домовлятись на найвищих рівнях влади про дозвіл приїхати до нареченою через всю Угорщину. При цьому Міклош наполягав, щоб все було за вищим розрядом – з власним військовим супроводом та музикантами. Дозвіл було отримало, і граф відправився за коханою.
На сайті prozak.info пишуть, що до наших днів дійшли згадки про той урочистий шлях молодят до Ужгородського замку. Прямували вони дорогою через Верхнє Німецьке (сучасна вулиця Собранецька). Тут біля так званої каплиці всю цю помпезну ходу зустріли представники ужанського дворянства із прапорами комітату Унг. Всі вони були у повному озброєнні та пишному вбранні. Звідси під постріли гармат процесія прийшла у самий замок, де відбулися гучні гуляння.
Родинне гніздо
Пара довго не роздумувала, коли вирішувала, де буде жити. Вибором одразу став Ужгородський замок, який вже тоді нагадував західноєвропейські дворянські маєтки.
Тож Міклош привіз дружину саме сюди. Та не одну, а з безліччю слуг та придворних. Крістіна привезла з собою тринадцять возів з меблями, картинами, посудом, білизною, одягом і коштовностями.
З цього дня Ужгородський замок перетворився на осередок вічного свята. Бали, великосвітські прийоми, звані вечері змінювали один одного. В Ужгородському замку був навіть власний художник з Польщі, театр та колектив з восьми музикантів на чолі зі швейцарцем Емеріхом Кедроном.
Схили та підніжжя Замкової гори були усіяні прекрасними парками та садами. Особливою гордістю подружжя був власний звіринець, де ще з часів правління Другетів жили дикі звіри. Сад Лугош, Квітковий парк, Овочевий, Бузковий, Голубиний сад. Кожен з них був по-своєму мальовничий. Стрижені алеї, тінисті дерева, квіткові клумби, елегантно вимощені доріжки – все це було прикладом найкращих зразків англійської паркової культури.
Замок-палац представляв собою триповерхову величну споруду з чотирма вежами по кутах. Бертоні шанував рід Другетів, тому навіть після смерті їх представників не знімав старовинний родовий герб із зображенням сімох шпаків.
У підвалах замку традиційно були склади вина, пороху та інших запасів, а також – тюрма та катувальна кімната. Перший поверх також здебільшого займали складські приміщення. На другому – проживало безпосередньо графське подружжя, третій поверх був призначений для гостей.
Ужгородський замок в часи Берчені сміливо можна було назвати музеєм. Понад 600 акварелей, біля 700 гравюр, 136 художніх полотен, величезна бібліотека, вишукані старовинні меблі та багато чого іншого. Ніколи Ужгородський замок не жив таким яскравим та насиченим життям, як при цих володарях. Про ще один легендарний замок Закарпаття – Паланок – читайте в статті.
Як пара долала важкі випробування
Але окрім веселих балів та квітучих садів, були в житті подружжя і «чорні» дні. В 1703 році почалась визвольна війна проти Габсбургів. Як впливовому полководцю Міклошу Берчені довелось покинути тепле родинне гніздечко та відправитись воювати.
Крістіні часами було несолодко. Все навалилось на її плечі. Найважчим виявився 1710 рік. В країні лютувала чума. З необережності один зі слуг приніс до замку з міста заражений страшною хворобою одяг. Ужгородська фортеця перетворилась на епіцентр чуми. Перелякана Крістіна писала чоловіку, щоб він її вивіз в безпечне місце. Та Міклош і сам панічно боявся захворіти. Він навіть постійно тримав біля себе так званого провидця та завжди спав зі зброєю, бо вірив, що вона має захисну силу проти чумової зарази. Але графиня все ж таки змогла втекти з інфікованого замку та зустрілась з чоловіком.
Зробила вона це дуже вчасно, бо після поразки угорців австрійські війська захопили замок. Міклош з дружиною довгий час переховувались у Польщі, а потім разом з Ференцем Ракоці ІІ прийняли запрошення від турецького султана, який запропонував втікачам прихисток в своїй країні, любʼязно надавши їм цілу вулицю у містечку Текірдаг.
За іронією долі, два відомі угорські вельможі, які відчайдушно боролись за весь католицький світ, та панянка, яка радушно приймала у себе в гостях весь тогочасний бомонд, так і не знайшли покровителів у всій християнській Європі, тому вимушені були коротати вік в чужій мусульманській країні.
Допоки смерть не розлучила їх
Незважаючи на всі невдачі та вигнання, подружжя Берчені та Чакі прожило в Туреччині щасливо ще 12 років. Навесні 1723 року Крістіна помирає. Розказують, що в останній день життя графиня так і не побачила коханого. Медсестри сказали Ференцу Ракоці, що Крістіна зовсім слаба та вже помирає. Князь відчайдуш кинувся до Міклоша. Але Берчені в той час спав, а слуги не посміли його будити. Тож Ференц повернувся до Чакі один та став останнім, кого вона бачила перед смертю.
Поховали графиню в Стамбулі біля знаменитої Ілони Зріні.
Міклош дійсно сумував за коханою. І хоч він і одружився втретє на донці свого колишнього урядника, яка була на 40 років молодша за нього, серце Берчені все одно належало Крістіні. Він так і не зміг без неї жити, та помер через два роки після коханої.
В 2015 році в центрі Ужгорода, біля угорського консульства була урочисто відкрита 26-та мініскульптура, присвячена закоханим, які пронесли своє щире кохання через все життя – Міклошу Берчені та Крістіні Чакі.