Polyana Music Festival – назва музичного заходу, який залишився в минулому. Але приємні спогади залишилися: це був час, коли Карпати звучали особливо файно. Десь між кронами смерек і гірським повітрям виникло тимчасове музичне місто: із денними імпровізаціями, нічними танцями, багаттями, польовими кухнями й танцями під дощем. Тут не вистачає покриття, але є зв’язок – між людьми, музикою та первісною природою. До речі, закарпатська природа наче сама створена для сцени. На сайті uzhhorodski.com.ua ви дізнаєтесь, хто виступав у перші роки фестивалю, як локація стала «героєм» події та чому Ужгород відіграв у цьому особливу роль.
Музика серед дерев: чим жив Polyana Music Festival
Найперше – це звучить. Навіть коли ти тільки підходиш до території фестивалю, десь у лісі вже чутно біти, співи, скретчі, дзвіночки, голоси. Polyana Music Festival не обмежувався одним жанром. На різних сценах лунали етно, електроніка, інді, ембієнт і техно. Програма зазвичай тривала понад 16 годин на день, тому музика лилась буквально до ранку.
Головна сцена збирала хедлайнерів – від ONUKA до Chicane, а поруч, у лісі, відбувалися нічні сети диджеїв або акустичні імпровізації, які збирали навколо себе десятки людей із чайниками, пледами і блискітками на обличчі. Часто поруч була лісова сцена – майданчик, розташований поміж дерев, з ліхтариками й легкими тканинами, що розвивалися на вітрі.
Та музика – лише частина всього, що відбувалося. Polyana створював атмосферу спільноти. Кемпінг із наметами, імпровізовані кухні, вогнища, майстер-класи з барабанів чи йоги, фудкорти з місцевою їжею – усе це формувало середовище, у якому хотілося залишатися довше, ніж дозволяли квитки. І саме цей синтез – природи, звуку, спілкування – робив фестиваль у Поляні унікальним навіть для бувалих фестивальників.
Історія Polyana: від гучного старту до тиші
Polyana Music Festival з’явився у 2016 році – і з першої спроби замахнувся на щось масштабне. Локація поблизу села Поляна, між річкою Пеня й гірськими схилами, стала сценою для міжнародного лайнапу: Deep Forest, Chicane, ONUKA, Go-A, Cepasa, Shuma, Sexy Suicide… Іноземні й українські артисти ділили сцену просто неба, а публіка – кемпінг і багаття.
Того року фестиваль тривав три дні. Дві сцени працювали до пізньої ночі, а десь у затінку смерек відбувались воркшопи, виставки, йога-сесії. Усе виглядало як добре продуманий проєкт з амбіцією стати щорічною культурною подією регіону.
Та вже у 2017-му щось пішло не так. Попри гучні анонси та нову айдентику, фестиваль скасували. І це було ще до повномасштабної війни і навіть до пандемії. Офіційної причини організатори не надали, але очевидно, що складність логістики, фінансування й масштабу могли стати вирішальними. Polyana зникла з афіш, залишивши по собі десятки фотографій у соцмережах і кілька захоплених спогадів у блогах.
Цікаво, що до організації залучали й Ужгород. Саме тут відбувалися pre-party, пресконференції, вечірки на дахах – ніби місто трохи наближало себе до Карпат, щоб долучитися до цієї історії. І хоча фестиваль не повернувся, пам’ять про нього досі жива в мальовничих закарпатських закуточках, у культурних колах.
Polyana як культурний маніфест Закарпаття
Цей фестиваль мав у програмі музику, але вона не була єдиним його складником. Організатори відкрито говорили про прагнення зробити Polyana «трампліном» для закарпатської сцени: і музичної, і туристичної. Ставка була не на масовість, а на атмосферу – живу, неформальну, іноді хаотичну, але завжди щиру.
Однією з найцікавіших ініціатив став проєкт «Пошук нових талантів» – серія заходів, де місцеві виконавці могли поборотися за шанс виступити на великій сцені. Це був крок у бік децентралізації культури: не Київ чи Львів, а Поляна й Ужгород стають стартовим майданчиком для нових імен.
Polyana також вписалась у тренд «повільного туризму» – мандрівок, у яких важливі враження, а не маршрути. Гості фестивалю відкривали для себе нову музику, а також нове Закарпаття: із його горами, мінводами, місцевими продуктами, гідами, яких більше цікавлять історії, ніж селфі-точки.
Фестиваль дав цьому регіону можливість побачити себе інакше – не як периферію, а як точку притягання. І навіть попри те, що Polyana не перетворилась на щорічну традицію, вона встигла задати напрямок і переконати: події, що виникають у глибокій провінції, можуть мати більшу силу, ніж імпортні шоу з великим продакшеном.
Люди, які творять атмосферу
Фестиваль – це завжди подія для людей, але стоять за нею теж люди – активісти, об’єднані цікавою ідеєю. І Polyana це довела. Тут не було умовного «глядача» – майже кожен ставав частиною спільного процесу: хтось ніс вогнище, хтось варив каву для сусідів по намету, хтось грав джем під деревами ще до початку офіційної програми.
Можливо, вам здається, що типовим учасником Polyana Music Festival був турист чи фанат музики. Але це не обов’язково так. Хтось приїздив уперше й одразу записувався у волонтери, щоб стати частинкою музичної історії, інші – уже знали всі повороти на стежці до лісової сцени та ставали для інших гідами. Тут цінували відкритість, довіру і, що важливо, взаємоповагу – до особистих кордонів одне до одного, до музики як важливого культурного явища.
Окремий шар – місцеві мешканці й гіди, які і спостерігали, і взаємодіяли. Хтось здавав житло, хтось допомагав із логістикою, хтось – просто приходив подивитися, як звучить Карпатський ліс у новому форматі. Polyana на якийсь час перетворювала Поляну на місце зустрічі світів – молодіжної культури, місцевих традицій, урбаністів і диджеїв.
А ще були діти, старші люди, собаки, велосипедисти, музиканти, що лишилися ще на тиждень, – усі ті, хто робив атмосферу неідеальною, але справжньою. Саме ця «жива тканина» фестивалю залишалася в пам’яті довше, ніж конкретні треки чи артисти.
Що далі? Фестиваль у часи турбулентності
Війна змінила багато – у культурі, логістиці, безпеці. Масові події сьогодні – це завжди виклик: повітряні тривоги, обмеження, емоційна втома суспільства. Та саме тому фестивалі, які створюють простір для єднання й натхнення, стають особливо цінними. Polyana могла б повернутись і бути не втечею від реальності, а місцем сили в її межах.
Закарпаття, відносно безпечне й насичене природою, уже стало прихистком для багатьох дуже цікавих ініціатив. І якщо раніше фестиваль мав створити імідж регіону, то сьогодні регіон може стати опорою для відновлення культурних, зокрема музичних, подій. Не обов’язково з тисячами глядачів, але з глибиною та змістом.
До того ж Ужгород залишається важливим гравцем на культурній мапі – тут, крім музичних подій, проходять також заходи, пов’язані з іншими видами мистецтва. Наприклад, книжковий фестиваль збирає авторів, читачів і місцеву спільноту навколо літератури, а на сценах міста можна побачити кращі вистави з усієї України. Це означає, що в Ужгорода є запит і платформа для великої культури.
Якби Polyana Music Festiaval продовжувалася далі, вона могла б звучати інакше – можливо, більш камерно, з особливою увагою до місцевої сцени, молодих голосів, рефлексії війни через музику. І це було б насправді сильне повернення.
Тепер питання в тому, чи збережеться ідея: створювати події, які мають на меті відгукуватися на свій час і народжувати нові сенси. І якщо так – то Карпати ще зазвучать на повний голос.