А що для вас рух у житті? Створити щасливу родину, побудувати успішну кар’єру чи ж просто-напросто бути людиною – кожному обирати своє! Сьогодні ми прагнемо розповісти на uzhhorodski.com.ua вам історію того чоловіка, який перш за все обрав людяність, себто про Стефана Мострянського.
Світ дитинства
Народився Стефко 1 липня 1950 року у селі Мечищів, що розташоване в межах Бережанського району. На Тернопільщині пройшло становлення малого Орестовича. Родина хлопчика не була заможною, батьки ж бо звичайні селяни-колгоспники.
До речі, у Стефана Орестовича була сестра, але, за відомостями джерел, та померла ще малою.
Коли хлопцеві виповнилося 14 років, розпочалося будівництво Бурштинської гідроелектростанції й батько Стефана влаштувався туди на роботу, а відтак родина перебралася зі села Бережанського району до міста Бурштин Івано-Франківського району. Цікавим фактом є і те, що цю ГЕС називають Бурштинським морем, та й справді не дарма! Чудові краєвиди тієї місцевості пропонуємо поглядіти за переглядом короткометражного фільму.
Ще з самого малечку Стефко любив малювати й співав ще б пак красиво. За прекрасний голос в школі його прозвали Робертіно Лоретті, хоч і, як наголошує сам Мострянський, сцена – не його.
Формування кар’єри, або ж історія про переплетіння актора та художника в одній особистості
Чи не дивним для вас видається той факт, що Стефан Мострянський – провідний актор Закарпатського краю – не прагнув сцени й узагалі будь-якої публічності?
Звісно, Стефан Орестович – не та людина, яка буде відступатися від власної мрії, а він щиро прагнув стати художником. Тож свої вміння ще до вступу в навчальний заклад, де б зумів здобувати професію, юнак вирішує підкріпити працею художника-оформлювача на Бурштинській ГЕС. Тут саме кипіла робота над всілякими стендами та агітаційними плакатами.
Так-от, пізніше разом із товаришем Мострянський переїздить до Івано-Франківська, де його помітив режисер і нібито вирішив, що тому вкрай необхідно вступати у Київський театральний інститут. Обурений Стефко, зрозумівши справжні плани нового знайомого, в розпачі вже думав про те, як повернеться до села, займеться кіньми й пиши пропало його надії.
Та в цей момент доля вирішила інакше, адже саме тоді до нього підійшов ще невідомий йому чоловік. Віталій Васильович Смоляк – Народний артист України та той, хто підштовхнув врешті-решт Стефана Мострянського до акторського шляху.
Таким чином, юнак розпочав клопітке трьохрічне навчання у студії при Івано-Франківському театрі, яке не зумів завершити через прикру ситуацію з близькою подругою. За дівчину Стефан, звичайно, заступився, та от ще чотири місяці в тих стінах провести ніяк не міг.
Тут Віталій Смоляк також виручив 20-річного хлопця, зателефонувавши до Ярослава Геляса. У результаті із 1970 року Стефан багато працював над власними вміннями на практиці у стінах тернопільського театру під керівництвом режисера та де-факто першого Гамлета України.
Мострянському ще б пак посміхнулася вдача, адже йому дозволили скласти іспити у навчальному закладі, а відтак отримати диплом. До того ж Геляс приділяв чимало уваги хлопцю, особисто займаючись з ним. Він очевидно бачив у Стефана той хист і запал до театрального мистецтва, який не помічав сам Мострянський, критично не бажаючи публічності.
Але, варто наголосити, і тут таки Мострянський не відступився від художніх мрій! Познайомившись із тернопільськими художниками, він почав проводити цілі ночі в їхніх майстернях за улюбленою справою, та й вирушав чоловік туди одразу після роботи в театрі. В цей же період Стефан відвідував індивідуальні заняття з живопису та скульптури.
Акторська подорож до Ужгорода
Проживши чотири роки в Тернополі, життя заманило Стефана Орестовича до Ужгорода. В обласному центрі Закарпаття той швидко завів знайомства з художниками-нонкомформістами, тож за першої ж нагоди повернувся до малювання, а вже у 1982 під час прем’єри “Енеїди” була організована його дебютна виставка у стінах Закарпатського обласного музично-драматичного театру.
До речі, причиною такого раптового переїзду були неполадки Геляса в Тернополі, зрештою режисер вирішив піти з театру, підхопивши із собою кількох улюблених акторів, зокрема Стефана Мострянського, Ярослава Мельця, Ліду Ящук.
Безліч ролей пречудово зіграних Стефаном у Закарпатському облмуздрамтеатрі, серед яких варто виділити Панька (“Сорочинський ярмарок” М. Старицького), Семена (“Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького), Любомира (“Ціною любові” О. Корнієнка), Ференца (“Чардаш над Амуром” за повістю В. Смоляка), та на піку власної популярності актор залишає театральну діяльність узагалі.
Цікавим фактом є і те, що Мострянський таки набув почесного звання Народного артиста України станом на 1991 рік. Як зазначає, сам актор він ніколи не був маніакальним щодо цього, але, як бачимо, його майстерність і наполеглива праця оцінені гідно.
Новий початок – перепон не буває
Із 1992 року Стефан Орестович творить прекрасні живописи, переїздить до Львова, живе на власний розсуд. До речі, в Ужгороді чоловіка застало і нещасливе кохання, адже та таємнича жінка, що так впала в око Стефану, не погодилася вийти за нього заміж. Таким чином товариші забрали Мострянського до Львова.
Хоч і Мострянський не має спеціальної освіти щодо художнього мистецтва, та це точно не є перепоною його безмежному бажанні навчатися.
Полотна художника-театрала прославляються на весь світ власною невимовною енергетикою і загадковістю. Стиль же чоловіка немає чіткого ототожнення з будь-яким іншим, а великий досвід акторської майстерності переплітає витвори наскрізною лінією, що грає з вашою уявою та спонукає до роздумів.
З періоду першої виставки Орестовича минають роки, а сам же Стефан подорожує із своїми творами мистецтва як в межах України, так і за кордоном: Німеччина, Швеція та Польща. Творча спадщина митця станом на 2025 рік налічує понад тисячу полотен, які віднайшли своє місце у приватних колекціях шанувальників із США, Канади, Англії, Угорщини, Японії тощо.
“Запитай у вітру куди його несе” – назва однієї із картин Мострянського, що приховує набагато більший сенс у своїх яскравих фарбах, ніж здається на перший погляд.
“Такий народ не минеться ніколи” – цей вислів якнайкраще описує незламність української нації та, до речі, є назвою наступного полотна.
“А що там за обрієм?” – вимовляє картина зображена нижче, хіба ні?
Робота з циклу “Пейзажі, з навіюванням смутку”. “Зачекай доки крига скресне” до вашої уваги на світлині нижче:
Отож, не дарма було сказано те, що життя Мострянського Стефана дійсно сповнене руху. З виставами він об’їздив добру частину нашої неньки, та й жив він не в одному українському місту. Це той чоловік, якого знають, поважають і цінують, насамперед за те, що той залишається людиною! Його творчість, як акторська, так і художня, є відображенням особистої багатогранності та глибокого внутрішнього світу.
Розкажіть, чи доводилося вам бувати на виставах за участі Стефана Мострянського? Що цікавого вам також відомо про цю особистість? Чи цікавою для вас виявилася сьогоднішня історія-подорож? Відповіді на ці запитання чекаємо в коментарях і до нових радісних читань!