Хто така Йолка? Можливо, ви згадаєте знаменитий ляп Януковича, який забув слово «ялинка» під час виступу. Але сьогодні мова не про це, а про співачку, яка народилася в Закарпатті, а при народженні звалася Єлизавета Іванців. Це ім’я, яке у 2010‑х звучало на кожній радіостанції, з кожної праски. Її хіти знали напам’ять, а впізнаваний тембр голосу став візитівкою. Перші кроки в музиці Єлизавета робила саме в Ужгороді. Як дівчина з прикордонного міста зуміла підкорити спочатку українську сцену, а згодом і закордонну? Чому це ім’я стало асоціюватися саме з російським шоу-бізнесом? Яке місце в її серці займає рідне Закарпаття? Сайт uzhhorodski.com.ua розбирався та підкаже вам відповіді.
Початок: Ужгород, хор і перші виступи
Ужгород 1990‑х був своєрідним котлом різних культур. Саме тут, у родині музикантів, народилась і виросла Єлизавета Іванців – майбутня зірка під сценічним ім’ям Йолка. Її батько, Валдемар, збирав джазові платівки й мав неабияку слабкість до важкої атлетики, а мати володіла кількома музичними інструментами. У цій атмосфері не важко було передбачити, що донька теж піде творчим шляхом.
Перші сцени Йолки – це шкільний хор і місцеві виступи в ПАДІЮНі, де вона вправлялась у вокалі. Вона була активною учасницею КВК (який часто називали по-російськи – КВН), а ще співала бек-вокалом в ужгородському гурті B&B. Це був період формування: не лише музичних навичок, а й характеру. Смілива, емоційна, харизматична – вона вже тоді вирізнялася серед однолітків.
Музика для Іванців була способом виразити себе, знайти ширший простір для творчості. Йолка ніколи не приховувала, що Ужгород дав їй багато – і досвід, і контрасти, і той самий «внутрішній драйв», який згодом виведе її на міжнародну сцену. Хоча, будьмо відтверті, «міжнародна» в цьому випадку означає передусім російську.
Прорив: як Йолка стала зіркою
На початку 2000-х Йолка, як і багато талановитих молодих артистів, шукає свій шанс – і знаходить його у столиці. Поворотним моментом стає знайомство з російським репером і продюсером Владом Валовим (Bad Balance). Саме він запропонував Єлизаветі сценічне ім’я «Йолка» – прізвисько ще з дитинства – і допоміг видати дебютний альбом. Але відтоді співачка тісно пов’язана з РФ.
Платівка «Город обмана» (2005) одразу привертає увагу. Композиції «Девочка в Пежо», «Школа № 5» і особливо «Гарний настрій» стали впізнаваними завдяки ефірам на радіо й через доволі оригінальний жіночий голос – трохи хриплуватий, але такий емоційний і живий.
Але справжній вибух стався у 2011-му. Пісня «Прованс», написана Іваном Дорном і Костянтином Меладзе, зробила Йолку мегапопулярною на всьому пострадянському просторі. Ось найпопулярніші рядки:
Завтра в семь двадцать две, я буду в Борисполе
Сидеть в самолёте и думать о пилоте…
Ці слова співали всі: від домогосподарок до підлітків у маршрутках. Її стиль – суміш попу, соулу, електроніки – був свіжим, а сама Йолка – несподіваним явищем: без надмірного гламуру, але з характером.
Цей період – пік її популярності, але якою ціною закарпатська дівчина досягла слави? Вона жила в Росії, виступала на пропагандистських телешоу ворожої країни, давала інтерв’ю місцевим журналістам, влаштовувала великі концерти, отримувала премії. Йолка стає «своєю» для російської сцени, що у 2020-ті роки відтверто тригерить багатьох українців. Її навіть внесли до бази «Миротворець». І саме це згодом викликатиме багато запитань: чи це просто вихід на закордонний ринок, чи повноцінна зрада?
Про що співає Йолка: стиль, тексти й настрій
Йолку важко вписати в один жанр. Вона починала з суміші R&B та хіп-хопу, згодом додала електроніки й соулу, а пізніше – ліричної попмузики. Її пісні – це завжди історії. Без надмірної поетики, але з емоцією. Вона не співає «високим штилем», і саме тому її тексти так легко впізнаються – вони розповідають про буденні, але важливі речі.
У «Провансе» спостерігається втеча від рутини в уявну подорож, у «Хорошем настроении» – спроба втриматися на плаву, попри хаос. Її балади – про кохання, втрати, внутрішні розриви. Йолка не боїться звучати сумно, але ця сумна інтонація в неї не розбиває, а скоріше обіймає. Вона співає не про драми, а про ті тихі емоції, які ми зазвичай не показуємо.
У пізніших піснях з’являється ще більше особистого – це вже не історії «про героїню», а рефлексії самої Єлизавети. Наприклад, у треку «На малом плоту» чи «Мир открывается» звучить уже не дівчина з радіоефіру, а жінка, яка прожила, пережила, переросла.
Варто зазначити: Йолка – не фабрика хітів. Вона не намагається щоразу зробити чергову «бомбу для ТікТоку». Її пісні – це швидше мініатюри для особистого прослуховування. Напевно, лише «Прованс» є винятком – це був справжній хіт, який співали всі, навіть не усвідомлюючи до кінця справжній зміст пісні.
«Російська» чи українська співачка?
Попри те, що Йолка народилася й сформувалася як особистість в Ужгороді, більшість слухачів сприймає її як російську артистку. Причина проста – майже вся її кар’єра відбулася в межах російського шоу-бізнесу: контракти, телепроєкти, радіо, премії. Пісні – російською мовою (наприклад, Оля Полякова в певний момент змінила своє ставлення), інтерв’ю – теж. А коли у 2010-х у публічному просторі питання ідентичності стало особливо гострим, Йолка, як і багато інших артистів «звідси, але не зовсім», опинилася в зоні неоднозначного сприйняття.
Чи вважає вона себе українською співачкою? У прямій формі – ні. Вона рідко говорить про це в інтерв’ю. Хоча Єлизавета згадує Ужгород із теплом, іноді ділиться спогадами про дитинство, розповідає про атмосферу рідного міста, але не веде публічної комунікації в українському медіаполі. Її кар’єра вибудувана на російськомовному ринку, і сама вона ніколи не намагалась дистанціюватися від цього.
Водночас, якщо порівняти з іншими артистами, які так само виросли в Україні, а працювали в Росії, Йолка ніколи не була голосом політичних заяв чи «офіційним обличчям» російської культури. Вона швидше аполітична, замкнена в собі творча одиниця. Єлизавета не підтримувала агресію, як актор із Вінниці Сергій Векслер, але й не виступала проти неї.
Слід визнати: питання про її «українськість» у 2020-ті стало особливо дражливим. І воно не лише про паспорт чи географію. Це про зв’язок із аудиторією, про готовність говорити з нею однією мовою, про вибір, зроблений або не зроблений. У випадку Йолки – це вибір на користь кар’єри, у якій рідне місто залишилось у біографічному вступі, а не у творчій лінії.
Йолка сьогодні: погляди, медійність і особистість
У певний момент Йолка, що називається, зникла з радарів. Вона не женеться за хайпом, не бере участі в гучних телешоу і майже не коментує соціальні події. Така собі «антизірка» – співачка, яка існує поза інфошумом. Водночас її продовжують слухати. У соцмережах Іванців активна, але без зайвого пафосу. Її пости – це нотатки з особистого, фрагменти настроїв, а не PR-кампанії.
Час від часу Йолка дає інтерв’ю, у яких дозволяє заглянути трохи глибше за сценічний образ. В одному з них вона згадує про дитинство в Ужгороді, про батька-спортсмена, силу характеру й навіть атмосферу 1990-х, коли вулиці були «стрьомні, але чесні». У цих спогадах – справжня ніжність до рідного міста, але й тверезе розуміння, що повернення туди – це вже не її шлях.
Що Єлизавета думає про шоу-бізнес? Вона намагається тримати дистанцію та деколи обирає тишу замість гомону навколо своєї персони. Це цілком природна трансформація артиста, який пройшов фазу гучної слави і тепер шукає інші сенси.
Йолка на пізньому етапі своєї кар’єри – це артистка без чіткого зв’язку з якимось лейблом, але з упізнаваним голосом. І хоча вона вже не в епіцентрі медійного життя, зрештою це не так страшно, як байдужість до важливих питань.
То куди ж зникла Йолка? Нікуди. Просто вона змінилась до співачки камерного формату. Вона продовжує виступати, випускає нові пісні, час від часу дає концерти, але вже без турів на 40 міст і ротацій на кожному каналі. Її шлях – це шлях усвідомленої відмови від великого шоу, рух до спокійнішої творчості у вузькому колі своїх фанатів із нерідної країни.