Недаремно кажуть: «Талановита людина талановита у всьому». Це вислів неабияк підходить Йосипу Камінському. Адже серед сфер його діяльності можна виділити одразу декілька галузей: мистецтво, громадська діяльність, політика, музика, редактура. Це лише ті напрямки, де він досяг значних успіхів, пише сайт uzhhorodski.com.ua.
Тож про життя цього всебічно розвинутого ужгородця розказує Тетяна Літераті в статті.
Велика та поважна родина
Дідусь Йосипа – його тезка – був священником. Служив в невеличкому селі Йовря, та був звичайним служителем церкви, поки доля його не закинула до сучасної Словаччини з певним завданням. Тоді там перебували російські військові, яких прислали для подавлення угорської революції. Тож священник Йосип Камінський проводив служби прямо в розташуванні військових, за що вони щедро платили йому золотими рублями. Таким чином, звичайний сільський священник, коли повернувся, зміг придбати земельну ділянку в самому центрі Ужгорода та звів там великий будинок.
З часом в сімʼї зʼявився син Віктор, який пішов по стопах батька, вивчився на богослова та взяв в дружини також доньку священника – Ірину Балог, яка народила йому сімох дітей.
На жаль, майже одразу після народження найменшого сина Василя Ірина помирає. Родина дуже важко переживає цю втрату, але батько збирається духом, наймає для дітей виховательку Омалію, яка змогла їм замінити матір, та продовжує посилено працювати.
Йосипом, на честь дідуся, назвали першого хлопчика, який народився у 1878 році. Саме він став найбільш успішним та відомим серед братів і сестер. Напевно на хлопця дуже вплинув приклад батька, який завжди мав дуже активну життєву позицію. Він був професором ужгородської вчительської семінарії та директором жіночої учительської семінарії, постійно займався громадською та просвітницькою діяльністю, був активним членом та директором культурного-просвітницького Товариства св. Василя Великого, видавав газету “Наука”, заснував товариство «Уніо», в також був районом та міським депутатом. Про ще одного видатного вчителя з Ужгорода читайте в статті.
Молодий юрист та дивний російський полон
Йосип Камінський не став продовжувати династію священників та вивчився на юриста. Юнак здобував освіту в університетах сучасної Румунії, Кошице та Будапешті. Вчився на відмінно, навіть отримав почесну відзнаку – памʼятний перстень, та здобув ступінь доктора права.
Після закінчення навчання юнак рік пропрацював стенографистом у будапештському парламенті, спробував себе в ролі бібліотекаря та розпочав адвокатську карʼєру в Ужгороді. Але прийшов 1914 рік – війна – Камінського забирають в армію. У військовій справі Йосип був зовсім необізнаний, тому ледве не після першого ж бою він потрапляє в полон.
Багато хто вважає, що молодий воїн добровільно здався під Перемишлем. Але цей полон був доволі дивним. Адже Камінський не був фактично увʼязненим. Він спокійно пересувався не тільки по одному якомусь місту, а і по всій країні. За чотири роки перебування в так званому увʼязненні Йосип жив в Самарі, Києві, Пермі, Саратові та Єкатеринбурзі. До того ж, Камінський згадував, що в той час він працював домашнім вчителем, виступав на концертах, а також давав уроки музики та німецької мови. Здавалось, жити в такому «полоні» Йосипу було доволі комфортно, але ситуація в Росії ставала дедалі напруженішою. Після страти царської родини почався справжній хаос та Камінському вдалось виїхати й повернутись додому.
В пошуках себе
Після приїзду до Ужгорода Йосип відчув особливе натхнення та почав активно розвиватись одразу в різних сферах. В 1919 році він був поважним діловодом та членом Центральної Руської Народної Ради. Також в його карʼєрі був досвід праці особистим секретарем міністра.
Були також перспективи стати жупаном Березької жупи, але Камінський був на той час більш захоплений політикою. Він стає засновником партії «Автономний землеробний союз» та людиною, про яку говорить все місто. За ним були готові йти, йому вірили, його поважали.
Камінський став справжнім лідером, який бореться за незалежну Підкарпатську Русь. Свого часу він був членом проурядової Республіканської аграрної партії, послом до чехословацького парламенту, входив до Верхньої палати угорського парламенту. Важливим чинником успіху стала добра слава про родину. Всі знали його батька – великого вчителя та благодійника. Але Йосип був в душі більш творча людина, політика йому подобалась, у нього все виходило, але серце більш лежало до журналістики та мистецтва.
Він прекрасно малював, віртуозно грав на роялі. Наприкінці 30-х років навіть був директором Земського народного підкарпатського театру. Про театральну історію Закарпаття читайте в статті.
Йосип Камінський створив, був редактором і писав у чимало різних періодичних видань. Серед них: газета «Дружественный вестник», «Карпаторусский голос». «Греко-католицький огляд», календар «Товариства імені Олександра Духновича». Причому писав як про політику, так і про економіку та літературу.
Особисте життя
Ще до війни Йосип Камінський був завидним нареченим. Зразкова родина, гарні манери, прекрасна освіта, перспективна робота. Але Йосип не поспішав заводити сімʼю.
Для всіх стало несподіванкою, коли він повернувся з полону та майже одразу оголосив про заручини з Ідою Фінцицькою – донькою на той час вже покійного мера Ужгорода Мігая Фінцицького. Їм вже давно приписували роман, але пара завжди заперечувала романтичні відносини. Та після довгої розлуки напевно все ж таки вирішили, що щиро кохають один одного та готові звʼязати свої долі.
Незважаючи на шляхетне походження нареченої, родина Камінського була незадоволена вибором Йосипа. Вони сподівались, що їх найулюбленіший та найталановитіший син обере більш вигідну партію, ніж 41-річну Іду, яку вони вважали некрасивою та капризною старою дівою.
Але шлюб виявився напрочуд міцним. Багато хто вважає, що Йосипа та Іду поєднала перш за все музика. Вони навіть давали спільні концерти та разом грали на роялі на званих вечорах. Жило подружжя в будинку на вулиці Духновича. Камінський опинився в жіночому царстві, адже в цьому будинку, окрім молодих, ще жило декілька жінок – доньки колишнього єпископа Івана Пастелія – вдови Фанкович та Лам.
Тільки на початку 30-х років Йосип з Ідою переїхали в окреме житло – будинок, який було зведено за проектом самого Камінського на земельній ділянці, успадкованій Ідою від батька. Здавалось би, ось воно справжнє щастя, тепер можна спокійно працювати та створювати родинний затишок.
Роки йшли, але діти в родині так і не зʼявлялись. Може це факт, а може красиве публічне життя… Як би то не було, але Йосип все частіше почав зловживати алкоголем. Ресторани, гості, вечірки… Не раз Іда приїздила на забирала майже непритомного пʼяного Камінського, плакала та благала покинути пити. Одного разу вона запропонувала чоловіку поїхати погуляти до Будапешта, а там вже зізналася, що привезла його лікуватися. Невідомо, що робили лікарі з Йосипом, але після тієї поїздки він більше ніколи не вживав алкоголь.
Про останні роки життя Камінського майже нічого не відомо. Помер він в 1944 році. Іда прожила ще 12 років в самотності.
Продала їх великий маєток, бо боялась, що його все одно забере нова влада, та купила невеличкий будиночок на сучасній вулиці Фединця.
Сьогодні в домі, який колись побудував Йосип Камінський, розташований психоневрологічний диспансер.